Найцікавіше в «Гомоні» — не сам конфлікт, а те, як він проростає з тиші маленького острова, де всі всіх знають і будь-яка зміна звучить надто голосно. Японський бойовик Ryūichi Hiroki переносить на Шишикарі — віддалений клаптик землі, що живе в ритмі занепаду: людей меншає, промисли вмирають, майбутнє виглядає крихким. І раптом з’являється надія: Кейта Ідзумі запускає виробництво чорного інжиру, і острів ніби отримує шанс вирватися з безнадії. Але тут відчутно, що за спокійною поверхнею накопичується щось тривожне.
Tatsuya Fujiwara, Ken'ichi Matsuyama та Ryûnosuke Kamiki добре працюють у цій історії, де важать не тільки вчинки, а й напруга між людьми, замкненими в одному просторі. «Гомін» не поспішає, зате уважно вибудовує відчуття ізоляції, недовіри й прихованої агресії. Це кіно про громаду, яка хапається за шанс на порятунок, але платить за нього внутрішнім спокоєм. Настрій у стрічки густий, нервовий і трохи гнітючий.