Найстрашніше у «Фантомах» — не сама загроза, а тиша, яка огортає ціле місто. Snowfield, Colorado виглядає так, ніби життя тут просто вимкнули одним рухом, і саме це відчуття порожнечі працює сильніше за будь-які крики. Джо Чаппелл будує фільм на тривожному очікуванні: герої ще не розуміють, із чим мають справу, а глядач уже відчуває, що звичні правила тут не діють.
Стрічка 1998 року цікаво балансує між містичним жахом, ізоляцією та майже апокаліптичним безсиллям. У кадрі зібралася строката компанія — від Пітера О’Тула до Роуз Макґавен, Ліва Шрайбера й Бена Аффлека, і кожен додає історії свій нерв. IMDb дає фільму 5.4, але в ньому є те, заради чого інколи й повертаються до жанрового кіно 90-х: дивна серйозність, трохи химерна енергія і відчуття, що зло тут не просто ховається в темряві, а вже давно заповнило весь простір.
«Фантоми» залишають після себе холодний, неспокійний настрій і смак старомодного хорору, де невідоме лякає найбільше.