Найцікавіше в «Токіо-Га» — не сама подорож, а відчуття втрати: Вім Вендерс приїздить до Японії, ніби шукає не місто, а його примару, ту саму, що жила в кадрах Ясудзіро Одзу. І що далі він вдивляється в Токіо, то виразніше бачить розрив між кінематографічною пам’яттю та реальністю 1985 року. Це дуже особисте документальне кіно, зібране з вражень, зустрічей і спостережень, де поруч з Вендерсом з’являються Чісю Рю, оператор Юхару Ацута, Вернер Герцог і Кріс Маркер. Усі вони по-своєму говорять не лише про Одзу, а й про те, як кіно змінює наш погляд на світ і як світ упирається в цей погляд. «Токіо-Га» цікаво дивитися саме як щоденник режисера: без поспіху, без нав’язливих висновків, із уважністю до облич, вулиць, дрібних деталей. Стрічка народилася між США та Західною Німеччиною, але дихає дуже інтимним, майже приватним захопленням чужою культурою. Настрій тут тихий, задумливий і трохи меланхолійний.