Найдивніше тут не те, що вбивця шукає кімнату, а те, як саме Токіо веде його до неї — через порожнечу, руїни й виснажену тишу після економічного надлому. Дебютний повнометражний фільм Sion Sono, знятий у 1992 році, працює не як звичайний трилер, а як тривожна прогулянка містом, де кожен простір ніби зберігає чужі сліди. Мовчазний killer і сором’язливий, майже беземоційний агент з нерухомості рухаються крізь Токіо, і в цій дивній парі народжується напруга, яку складно пояснити словами. Akaji Maro, Yoriko Dôguchi, Shirô Sano та Sayoko Takahashi існують у кадрі дуже стримано, без зайвих жестів, через що будь-яка пауза відчувається гостріше за крик. «Кімната» цікава саме своєю сухою, майже відстороненою манерою: детективна інтрига тут повільно просочується в драму, а міський пейзаж стає не тлом, а повноцінним співучасником. Після перегляду лишається холодний, нервовий і трохи примарний настрій.