Є історії, де найболючіше не те, що кохання приходить раптово, а те, як швидко час починає диктувати власні правила. «Моє кохання мов квітка сакури» — саме така японська мелодрама: тиха, делікатна, з відчуттям крихкості, яке з’являється вже з перших сцен. Молодий фотограф мріє про своє майбутнє, поруч із ним — талановита перукарка, і між ними виникає зв’язок, у якому немає зайвих слів чи гучних жестів. Але випадок змінює ритм їхнього життя, і стрічка починає звучати зовсім інакше.
Yoshihiro Fukagawa знімає цю історію дуже по-японськи: стримано, уважно до пауз, поглядів і дрібних деталей, які говорять більше за довгі монологи. Kento Nakajima та Honoka Matsumoto дають саме ту хімію, на якій тримається весь емоційний нерв фільму. Тут немає надмірного драматизму, зате є чесна розмова про молодість, мрії й почуття, які хочеться вберегти від усього світу. Настрій у фільму ніжний, сумовитий і дуже весняний — ніби пелюстки сакури, що падають просто на долоні.