Найсильніше в «Просто неба» — не кримінальне минуле героя, а те, як звичайний світ виявляється для нього майже чужою територією. Після 13 років у в’язниці колишній якудза виходить на волю й намагається не просто почати заново, а ще й відшукати матір, яка колись його покинула. І що далі, то болючіше видно: проблема не лише в таврі минулого, а в самій незручності життя, де кожен крок треба вчитися робити наново.
Miwa Nishikawa знімає цю історію без гучних ефектів, зате дуже уважно до дрібниць — поглядів, пауз, незручних розмов, коротких спалахів гніву. Kōji Yakusho тут неймовірно точний: його герой може лякати, дратувати, викликати жаль, але жодної миті не здається пласким образом «колишнього злочинця». Поруч із ним органічно працюють Seiji Rokkaku, Yukiya Kitamura, Hakuryû та Midoriko Kimura. Це японська драма з кримінальним нервом, у якій важливіше не покарання, а шанс хоч якось ужитися з власним минулим. Після перегляду лишається тихий, гіркуватий настрій і багато думок про другий шанс.