Найцікавіше в «Дефолті» — не сама фінансова криза, а те, як вона звучить у тиші кабінетів, телефонних розмовах і рішеннях, після яких країна вже не буде колишньою. Kook-Hee Choi будує фільм 2018 року на трьох паралельних лініях: державні переговори з МВФ, погляд людей, які намагаються вчасно розпізнати катастрофу, і приватні ставки на майбутнє, що сиплеться просто на очах. Через це історичний матеріал не виглядає сухим — навпаки, він відчувається дуже людяним і болючим.
Kim Hye-su додає стрічці внутрішньої зібраності, Yoo Ah-in приносить нерв і холодний розрахунок, а Vincent Cassel органічно вписується в міжнародний контекст цієї історії. Тут майже немає зайвих жестів: кожна розмова важить більше, ніж гучні сцени. «Дефолт» уважно дивиться на 1997 рік у Південній Кореї й показує, як великі економічні рішення проходять крізь страх, амбіції та безсилля. Настрій у фільму стриманий, тривожний і гіркуватий.