Найцікавіше в «Часі Ібларда» те, що тут майже немає звичного сюжету — і саме в цьому його сила. Фільм Naohisa Inoue, знятий у Японії у 2007 році, працює як коротка подорож усередину живописного сну, де міські пейзажі, повітряні острови, трамваї, дахи й дивні створіння оживають не через діалоги, а через рух, музику та фонові шуми. Це анімація, яка поводиться як галерея картин: кадр можна розглядати довго, вишукуючи деталі, переходи світла і дрібні дива на задньому плані.
«Iblard Time» радше відчувається, ніж пояснюється. Короткий метр тут не обмеження, а точний формат для такого фентезійного досвіду — без поспіху, але й без зайвого. Стрічка не веде за руку, не нав’язує трактувань, а просто відкриває двері в простір, де буденне і химерне існують поруч. IMDb 6.7 добре натякає: це річ не масова, зате дуже особлива. Після перегляду лишається м’який, трохи медитативний настрій, ніби кілька хвилин побув у чужому, але дивно затишному світі.