Найкумедніше в «The Longest Daycare» те, як велика драма народжується з абсолютно дитячого масштабу: один день у яслах для Меґґі перетворюється на маленьку битву характерів, поглядів і впертості. Це короткометражка 2012 року від David Silverman, і в ній майже немає слів, зате є все, за що люблять «Сімпсонів»: точний візуальний жарт, іронія без зайвих пояснень і дуже жива емоція в кількох хвилинах екранного часу. Назва школи — Ayn Rand School for Tots — уже задає тон, а далі стрічка грає на контрасті між суворим порядком дорослого світу й щирою дитячою реакцією на несправедливість. Меґґі тут не просто фірмовий мовчун родини, а повноцінна героїня, за якою справді цікаво стежити. Анімація працює швидко, чітко й винахідливо: кожен рух, погляд і дрібна деталь добивають жарт або підкреслюють напругу моменту. За кілька хвилин фільм встигає бути сімейним, смішним і трохи зворушливим. Після нього лишається легкий, пустотливий настрій із теплою усмішкою.