Найнеприємніші монстри в горорах — не ті, що вискакують із темряви, а ті, що вже давно живуть у пам’яті. «Беґмен» Колма Маккарті грає саме на цьому відчутті: дитячий страх тут не лишається минулим, а повертається в доросле життя в найгірший момент — коли є кого втрачати. І через це історія працює не лише як жахастик, а й як нервовий сімейний кошмар.
Sam Claflin добре тримає цю внутрішню тривогу: його герой не виглядає безстрашним борцем, радше людиною, яка змушена знову дивитися в обличчя тому, від чого колись тікав. Поруч Antonia Thomas додає історії приземленості, а присутність дітей робить загрозу відчутно ближчою. Фільм не намагається вразити масштабом — він працює через напружене очікування, темні кути, недомовленість і саму ідею, що старий жах може оселитися просто у твоєму домі.
IMDb 4.7 натякає, що це не сенсація року, але в «Беґмені» є виразна, тривожна інтонація. Настрій у стрічки похмурий, нічний і дуже неспокійний.