Найсмішніше в «Психоаналізі» те, що чужі поради тут звучать куди голосніше за власні думки. Джейк Сінгер загруз у нью-йоркській невизначеності й майже живе на сеансах у доктора Моралеса — психоаналітика настільки безцеремонного, що кожна їхня розмова межує то з терапією, то з комедійним двобоєм. А потім у його житті з’являється Аллегра Маршалл, загадкова вдова, поруч з якою звичні внутрішні схеми починають сипатися.
Фільм Оренa Рудавскі 2006 року не поспішає й не намагається удавати щось більше, ніж є: це іронічна, трохи невротична історія про людей, які надто багато аналізують себе і все одно раз по раз помиляються. Chris Eigeman чудово тримає цей нервовий ритм, Ian Holm додає сценам їдкої енергії, а Famke Janssen приносить у кадр ту саму невловимість, через яку Джейк остаточно втрачає рівновагу. «The Treatment» працює не на гучних поворотах, а на інтонації, діалогах і нью-йоркському настрої — дотепному, втомленому, трохи меланхолійному.