Розлучення батьків тут стає не сімейною драмою, а приводом для абсолютно шаленого дитячого плану. У «Домашньому арешті» 1996 року підлітки вирішують, що дорослі занадто легко все псують, тож беруть справу у свої руки — буквально замикають батьків у підвалі, щоб ті нарешті поговорили й спробували помиритися. Із цього абсурдного задуму виростає легка американська комедія з дуже впізнаваними сімейними сварками, образами й кумедною безпорадністю старших, коли правила раптом диктують діти.
Harry Winer не робить із цієї історії повчальну притчу: фільм рухається жваво, з пустотливим настроєм і відчуттям дев’яностих у кожній сцені. Jamie Lee Curtis і Kevin Pollak додають дорослій частині акторського складу потрібної енергії, а Kyle Howard, Herbert Russell та Amy Sakasitz добре тримають підлітковий хаос, на якому все й тримається. IMDb 5.8 тут не заважає: стрічка бере не ідеальністю, а своєю дивакуватою ідеєю та живою інтонацією. У підсумку це кіно залишає по собі грайливий, теплий і трохи бешкетний настрій.