Найцікавіше в «Мій батько — злочинець» не сама втеча, а те, з якої незручної правди вона починається: батько, який давно випав із життя власних дітей, раптом вирішує повернути собі місце поруч із ними найгіршим можливим способом. Darrell Roodt знімає цю історію як дорожню пригоду з нервом і пилом американських трас, де кожна зупинка додає не героїзму, а клопоту, сорому й шансів хоч щось виправити. Patrick Swayze тут грає не бездоганного рятівника, а чоловіка з купою провалів за плечима, і саме ця недосконалість робить фільм живим. Поруч з ним — Halle Berry, Sabrina Lloyd, Brian Bonsall, Michael Ironside, і весь акторський склад добре тримає інтонацію стрічки: вона не просить виправдань, але й не зводить усе до простого осуду. Основа в реальних історіях Майкла Дж. Гарді додає подіям відчуття приземленості. Це кіно 1993 року не про красиві жести, а про запізнілу відповідальність, сімейний безлад і короткі моменти близькості, які даються надто дорого. Настрій тут трохи шорсткий, дорожній і гіркувато-теплий.