Найцікавіше в «Іти тихо, іти глибоко» — не самі торпедні атаки, а вперта, майже болісна одержимість командира, яка поволі отруює весь простір підводного човна. Тут море не романтичне, а тісне й глухе: метал скрипить, накази ріжуть повітря, а кожне рішення відгукується напругою між людьми. Роберт Вайз будує фільм не на зовнішньому пафосі, а на зіткненні характерів. Герой Кларка Гейбла йде на ризик не лише в бою — він постійно випробовує межі довіри власного екіпажу. Поруч Берт Ланкастер додає історії жорсткого внутрішнього опору: їхній конфлікт відчувається гостро, без зайвих слів і прикрас. У кадрі також з’являються Jack Warden, Brad Dexter і Don Rickles, і завдяки їм команда не виглядає фоном. Для стрічки 1958 року це напрочуд зібране, міцне кіно, де бойовий нерв працює через дисципліну, страх і впертість. IMDb 7.3 тут виглядає цілком заслужено. Після перегляду лишається суворий, зосереджений настрій і присмак холодної морської тривоги.