Найцікавіше в «Елізабеттауні» — як незручний, майже зламаний момент у житті раптом обертається дорогою назад до себе. Cameron Crowe бере історію особистого провалу, сімейної втрати й випадкової зустрічі та робить із неї м’яку, трохи дивакувату комедію з дуже людським ритмом. Герой Orlando Bloom приїздить до Кентуккі на меморіал батька, і ця поїздка в рідні місця виявляється важливішою, ніж він сам очікував. Поруч з’являється героїня Kirsten Dunst — стюардеса, яка ніби виникає в потрібну секунду, але не виглядає декоративною казкою. У їхніх сценах є легкість, паузи, дрібні інтонації, через які фільм і працює.
Окремо тішить акторський склад: Susan Sarandon, Alec Baldwin і Bruce McGill додають тепла, іронії та відчуття великої родинної історії, де смішне й сумне постійно стоять поруч. Це американське кіно середини 2000-х у найкращому сенсі — з музичним настроєм, дорожніми епізодами й розмовами, що звучать не відполіровано, а по-живому. Після перегляду лишається тихий, світлий настрій із легкою ноткою меланхолії.