Найстрашніше в «Аеропорті '75» не сама катастрофа, а момент, коли величезний Boeing 747 опиняється в небі без пілотів — і кожна хвилина починає важити занадто багато. Джек Смайт будує напругу не на хаосі, а на холодній логіці надзвичайної ситуації: диспетчери на землі, екіпаж у повітрі, пасажири, які ще не до кінця розуміють масштаб біди. Саме в цій зібраності й нерві фільм працює найкраще.
Стрічка 1974 року зараз дивиться як характерний голлівудський атракціон своєї епохи — з великим акторським складом, знайомими обличчями і відчуттям, що небезпека тут цілком матеріальна. Charlton Heston додає історії ваги, Karen Black — людського напруження, а George Kennedy приносить ту саму впертість, без якої такі сюжети просто не злітають. Попри IMDb 5.8, у фільму є своя стара школа: без поспіху, зате з чітким ритмом і відчутним ризиком у кожній сцені. Це бойовик, де головний ворог — висота, час і крихкість контролю. Настрій після перегляду тривожний, з присмаком ретро-кінопригоди.