Найприємніше в «Одного чудового дня» те, як звичайний міський хаос раптом перетворюється на романтичну пригоду з купою дрібних катастроф. Нью-Йорк тут не листівковий, а нервовий, швидкий, переповнений справами, дзвінками й запізненнями — саме в такому ритмі й стикаються герої Мішель Пфайффер та Джорджа Клуні. Вони незнайомі, у кожного свої діти, свої проблеми й абсолютно невдалий день, який вперто котиться шкереберть.
Фільм Майкла Гоффмана працює не на гучних поворотах, а на хімії між акторами, інтонаціях і знайомому відчутті, коли все валиться одночасно. Пфайффер чудово тримає баланс між втомою, роздратуванням і чарівністю, а Клуні додає легкості й того самого усміхненого нахабства, яке рятує навіть найбільш безнадійні ситуації. Поруч із ними — Mae Whitman, Alex D. Linz і Charles Durning, які роблять цей день ще живішим і смішнішим.
«One Fine Day» 1996 року — це комедія не про ідеальні побачення, а про випадкову близькість посеред суцільного безладу. Після перегляду лишається теплий, світлий настрій із легким присмаком ностальгії.