Найцікавіше в «Нюрнберзі» — не сам суд, а небезпечна близькість між людиною, яка намагається пояснити зло, і людиною, що звикла ним керувати. Фільм Джеймса Вандербільта заходить у післявоєнний простір не через гучні промови, а через психологічний двобій: психіатр, який оцінює нацистських лідерів перед Нюрнберзьким процесом, дедалі глибше занурюється в розмови з Германом Герінгом — і ця залежність від чужої темряви лякає не менше за самі злочини.
Рамі Малек грає з внутрішньою зібраністю й нервом, а Рассел Кроу, схоже, отримав роль, де харизма працює майже як зброя. Поруч — Майкл Шеннон, Лео Вудалл, Джон Слеттері, і весь акторський склад додає історії ваги без зайвого пафосу. Попри біографічну основу, стрічка не виглядає сухою реконструкцією: тут важливі погляди, паузи, інтонації, те, як слово може розхитати моральну опору. IMDb 7.4 натякає, що це не про видовищність, а про складну розмову з глядачем. Настрій у фільму густий, тривожний і холодний, із відчуттям повільного занурення в чужу безодню.