Найцікавіше в «Островах» — як курортна безтурботність поволі починає здаватися пасткою. Сонце, готельні корти, туристи, яким треба просто перекинути м’яч через сітку, — і Том, колишній тенісист, що ніби застряг у чужій відпустці. Тепер він працює тренером на острові й механічно проживає дні, схожі один на один. Але поява однієї сім’ї змінює цей ритм: у звичних розмовах і випадкових зустрічах з’являється щось тривожне, ніби шанс вирватися звідси має свою ціну.
Jan-Ole Gerster будує кримінальну історію не на гучних поворотах, а на напрузі між людьми, недомовленості й внутрішньому виснаженні героя. Sam Riley дуже точно передає стан людини, яка давно втратила напрямок і раптом хапається за примарну можливість усе переграти. Поруч — Stacy Martin, Jack Farthing, Dylan Torrell і Pep Ambròs, завдяки яким курортний простір не виглядає декоративним тлом, а стає місцем, де кожен жест щось означає. «Острови» — стрічка з тихим, липким настроєм: краса тут не заспокоює, а насторожує.