Найтривожніше у «Пороці» — не насильство, а спокій, з яким тут говорять про зло. До агента ФБР приходить незнайомець і починає згадувати дитинство: його батько, побожний і зовні цілком звичайний чоловік, одного дня заявив, що отримав наказ згори карати «демонів» у людській подобі. І далі фільм Білла Пекстона працює не як прямолінійний трилер, а як нервова розмова про віру, страх і те, як легко дитині прийняти чужу правду за єдину можливу.
Пекстон, який тут і режисер, і виконавець однієї з ключових ролей, будує історію без зайвого шуму: тихий дім, напівпорожні кімнати, уривки спогадів, погляди, від яких стає незатишно. Меттью Макконахі додає оповіді ще більше двозначності, а юні Метт О'Лірі та Джеремі Самптер дуже точно передають стан дітей, що живуть поруч із чимось незбагненним. Попри кримінальну рамку, тут сильніше б'є не розслідування, а моральний розлом усередині родини. «Frailty» 2001 року залишає після себе густий, похмурий настрій і холодне відчуття, ніби темрява стояла зовсім поруч.