Найболючіше тут не саме кохання, а те, як швидко воно стикається з речами, до яких ніхто не буває готовий. «Так близько до горизонту» Тіма Трахте починається як майже випадкова зустріч, але дуже скоро змінює тон: легкість перших почуттів відступає, і на її місце приходить тривога, мовчання, складні вибори. Саме цей злам і працює найсильніше.
Луна Ведлер грає Джессіку без зайвої театральності — у її героїні відчувається щирість, через яку всі події сприймаються ще ближче. Яннік Шуманн у ролі Денні тримає потрібну дистанцію: він не загадка заради ефекту, а людина, яка надто довго живе зі своїм тягарем. Поруч із ними Луїзе Бефорт, Вікторія Маєр і Штефан Кампвірт додають історії приземленості, щоб вона не розчинилася в самій лише романтичній інтонації.
Фільм 2019 року, знятий у співпраці Німеччини та Франції, рухається спокійно, без надриву, і саме тому окремі сцени б’ють точніше. Це мелодрама, в якій важать не гучні слова, а погляди, паузи й те, що люди не завжди можуть сказати вголос. Після перегляду лишається тихий, трохи щемкий настрій.