Найстрашніше в «Пагорбі» — не сама в’язниця посеред північноафриканської спеки, а те, як приниження тут перетворюють на щоденний порядок. Sidney Lumet знімає військову дисципліну так, що вона виглядає майже як окрема машина насильства: суха, безлика, невблаганна. До табору привозять п’ятьох нових ув’язнених, і від першої ж сцени відчувається, що боротьба тут іде не лише за виживання, а й за право не втратити себе.
Sean Connery у ролі Джо Робертса грає без героїчного блиску — вперто, нервово, з внутрішнім опором, який читається навіть у мовчанні. Поруч із ним дуже точно працюють Harry Andrews, Ian Bannen, Alfred Lynch і Ossie Davis: кожен додає цій історії різні відтінки страху, злості й виснаження. Фільм 1965 року досі б’є по нервах не жорстокістю заради ефекту, а уважністю до того, як система ламає людей крок за кроком.
Це британсько-американська драма воєнного часу, де майже фізично відчуваєш пил, спеку і тиск замкненого простору. Після перегляду лишається гіркий, важкий настрій і тиша, в якій ще довго звучать накази.