Найцікавіше в «Еммі» — як легко чужі почуття здаються зрозумілими, поки не доходить до власних. Саме на цій іронії побудована стрічка Дугласа Макграта 1996 року: легка, дотепна, з англійською стриманістю, за якою постійно вирують симпатії, образи й маленькі соціальні маневри. Гвінет Пелтроу грає молоду панянку з бездоганними манерами і небезпечною впевненістю у своєму вмінні влаштовувати чужу долю. Вона втручається в життя друзів і сусідів із найкращими намірами, але щораз ближче підходить до моменту, коли доведеться чесно подивитися на саму себе.
У фільмі відчутна насолода деталями: костюми, інтонації, побут англійського товариства XIX століття, де кожен жест має вагу. Поруч із Пелтроу добре працюють Greta Scacchi, Alan Cumming, James Cosmo та Denys Hawthorne — завдяки їм історія не замикається лише на романтичній лінії, а живе характером і настроєм. «Емма» не поспішає, зате дарує м’який гумор, делікатну романтику й відчуття затишку. Після перегляду лишається світлий, усміхнений настрій.