Найсмішніше й найболючіше тут те, що криза середнього віку приходить не з гучними драмами, а з побутовим роздратуванням, втомою від себе і нескінченними претензіями до найближчих. «Мій пес Ідіот» Івана Атталя саме про це: про чоловіка, який раптом починає чесно — і не надто красиво — дивитися на власне життя. Анрі списує свої невдачі, згасле бажання і навіть біль у спині на дружину та чотирьох дітей, але фільм не поспішає робити з нього ані мученика, ані карикатуру. У цьому його сила. Атталь, який сам зіграв головну роль, тримає інтонацію десь між їдкою сімейною комедією і дуже впізнаваною драмою про розчарування, що накопичуються роками. Поруч із ним — Шарлотта Генсбур, і їхня екранна взаємодія додає історії нерву, тепла й незручної правди. Це французько-бельгійське кіно 2019 року не намагається прикрасити героїв: вони дратують, помиляються, говорять зайве. Зате саме тому все звучить живо. Після перегляду лишається настрій легкої гіркоти, іронії та дивної домашньої ніжності.