Найнеприємніше тут навіть не чиясь невидима присутність, а відчуття, що дім знає про тебе більше, ніж ти сам. «Інший» Девіда Моро грає саме на цій тривозі: повернення Еліс після смерті матері в будинок дитинства швидко перетворюється на пастку, де кожен крок фіксують камери, а стіни ніби стискаються дедалі ближче. Ідея тотального спостереження працює не як декоративний прийом, а як джерело постійного внутрішнього тиску — особливо коли минуле починає відповідати не словами, а сигналами, шумами, дивними збоями в реальності.
Ольга Куриленко тримає фільм на собі без зайвого надриву: її героїня не виглядає безпорадною, але що далі, то сильніше помітно, як страх просочується в кожен її рух. Франко-бельгійська стрічка не женеться за дешевими ефектами, натомість повільно закручує психологічну петлю, де драма втрати змикається з трилером і майже тілесним жахом. IMDb 5 тут радше попередження, що кіно специфічне й не намагається всім догодити. Настрій у нього холодний, тривожний і дуже недовірливий до будь-якої тиші.