Наймоторошніше в «Ночі гризлі» — навіть не самі напади, а відчуття фатальної випадковості: одна ніч, 12 серпня 1967 року, нацпарк Глейшер у Монтані, і дві смертельні атаки гризлі, що сталися за дев’ять миль одна від одної. Уже в цій реальній основі є щось таке, від чого холоне всередині. Burke Doeren не перетворює матеріал на атракціон жахів — це радше сувора драматична реконструкція, де природа не виглядає ні злою, ні справедливою, лише байдужою до людських планів. У кадрі важливі не тільки події, а й реакції людей, їхня розгубленість, страх і спроби зрозуміти, як таке могло статися в одному місці й майже одночасно. У фільмі знялися Charles Esten, Oded Fehr, Brec Bassinger, Joel Johnstone та Lauren Call, і саме акторська стриманість тут працює краще за будь-які гучні ефекти. IMDb дає стрічці 4.5, але сама історія чіпляє передусім своєю похмурою фактурою. Настрій у фільму важкий, тривожний і дуже холодний.