Найцікавіше в «Омасі» — не сама подорож через Америку, а те, як мовчання поступово стає важливішим за будь-які пояснення. Батько везе родину в дорогу, яка виглядає спонтанною, майже випадковою, але за цим рухом відчувається щось приховане й болюче. Саме на цій напівсказаній правді й тримається вся емоційна вага фільму.
Cole Webley знімає цю історію без гучних жестів, уважно дивлячись на дрібні реакції, паузи, погляди між близькими людьми. John Magaro тут особливо точний: його герой не намагається багато говорити, і від того кожне рішення здається ще важчим. Поруч із ним Molly Belle Wright, Wyatt Solis, Talia Balsam і Rachel Alig додають стрічці живого людського ритму, без відчуття штучної драматизації.
«Омаха» вперше показали на Sundance, і це добре відчувається: кіно камерне, делікатне, зосереджене на внутрішньому надломі, а не на зовнішніх подіях. При IMDb 7 воно справляє враження чесної американської драми про родину, втрату контролю й речі, які дорослі приховують навіть від найближчих. Настрій після перегляду — тихий, гіркуватий і дуже задумливий.