Найсмішніше тут те, як криза тридцятиріччя звучить у Піта Девідсона майже як побутова катастрофа, з якої він чомусь виходить ще й з жартом про життя в лісі. «Піт Девідсон: Турбо Фонзареллі» — його другий стендап-спешл для Netflix, знятий Джейсоном Орлі, і працює він не на гучних ефектах, а на дуже впізнаваній інтонації: трохи втомленій, самоіронічній, нервовій і водночас розкуто чесній. Девідсон говорить про те, що зазвичай намагаються згладити — вік, стосунки, власні дивні рішення, втечу від звичного ритму. І саме в цьому є його сила: він не прикидається ні мудрецем, ні циніком, а радше людиною, яка вголос розбирає безлад у голові. Формат 18+ тут цілком доречний: гумор місцями різкий, прямий і без спроб виглядати «зручним» для всіх. IMDb дає 6.3, і це якраз той випадок, коли важливіша не оцінка, а відчуття живого виступу. Після перегляду лишається настрій легкої розхристаності, ніби вечір пройшов у компанії знайомого, який уміє смішно говорити про власний хаос.