Найцікавіше в «Бику» — не родео і не конфлікт поколінь, а те, як дві вперті, по-своєму поранені людини впізнають одна в одній ту саму злість на світ. На околиці Х’юстона, серед майже покинутого житлового масиву, ця історія дихає пилом, спекою і відчуттям життя, яке давно звернуло не туди. Енні Сільверстайн знімає без прикрас: старі будинки, порожні вулиці, втомлені обличчя — усе працює на чесний, трохи шорсткий тон стрічки.
Rob Morgan дуже точно грає колишнього наїзника на биках, у якому ще жевріє впертість, хоча арена вже лишилася десь позаду. Поруч із ним Amber Havard — підлітка, що не просить співчуття і відповідає на будь-який тиск ще жорсткіше. Між ними виникає не сентиментальний зв’язок, а складне тертя характерів, де кожен крок дається через спротив. Саме тому фільм працює: він не тисне на емоції, а повільно підпускає до них. «Бик» лишає по собі тихий, запилений і гіркувато-теплий настрій.