Найсильніше в «Питанні часу» те, як музика тут звучить не як прикраса, а як спосіб витримати розмову про крихкість тіла й ціну кожного дня. Фільм Метта Фінліна бере за основу серію сольних концертів Едді Веддера в Сіетлі 2023 року, але сцена швидко перестає бути просто сценою. Поруч із піснями з’являється зовсім інший ритм — ритм людей, які намагаються наблизити лікування епідермолізу бульозного, рідкісного генетичного захворювання, що може бути смертельним. Через присутність самого Веддера, а також Jean Tang, Anthony Oro, Michael Hund і Jill Vedder стрічка працює одразу на кількох рівнях: як музичний щоденник, як біографічний жест і як дуже особиста документальна драма. Тут важливі не гучні декларації, а інтонації, паузи, погляди, моменти між піснями. Саме вони дають відчути, що час у назві — не абстракція, а щось болісно конкретне. IMDb 8 тут виглядає цілком закономірно: кіно чесне, стримане й людяне. Після нього лишається тихий, зібраний настрій із домішкою смутку та надії.