Найсмішніше в «Поліція вісімдесятих» не погоні й не службові розбірки, а те, як старі поліцейські звички раптом перестають працювати. Париж 1980-х тут не просто тло, а окремий нерв фільму: яскравий, трохи самозакоханий, з чоловічими правилами, які вже починають тріщати по швах. Після загибелі напарника Івон Кастендеш опиняється на чолі нового підрозділу Police Flash 80 і змушений працювати з молодими новобранцями, які не збираються миритися з його застарілими уявленнями про силу, авторитет і дисципліну.
Jean-Baptiste Saurel будує комедію не на грубих гегах, а на терті характерів і незручних ситуаціях, де самовпевненість героя постійно наштовхується на нову реальність. François Damiens тут дуже доречний: у його персонажі є і кумедна впертість, і втома людини, яка раптом відчула, що світ побіг уперед без неї. Поруч — Audrey Lamy, Xavier Lacaille, Brahim Bouhlel і Thomas Ngijol, які додають ансамблю руху й живої інтонації. Це легке, іронічне кіно з присмаком ретро, яке залишає грайливий і добродушний настрій.