Найцікавіше тут навіть не пісні, а сама форма: «Один кадр з Едом Шираном» знятий без видимих склейок, ніби ти йдеш поруч із музикантом крізь живий Нью-Йорк. Вулиці, метро, випадкові зустрічі, реакції перехожих — усе працює не як декорація, а як частина виступу, де місто дихає в одному ритмі з музикою. Philip Barantini будує фільм на русі й присутності, тому кожен епізод відчувається не постановкою, а моментом, який народжується просто зараз.
Ед Ширан виконує свої хіти, переходячи з локації в локацію, і в цьому безперервному маршруті є особливий азарт: ніколи не знаєш, де наступна пісня відкриється по-новому. Поруч миготять знайомі імена — Camila Cabello, Beoga, John Altieri, Caroline Byl, Sophia Chambers, — але стрічка не перетворюється на парад камео. Вона тримається на відчутті близькості, ніби велике місто раптом стало камерним майданчиком. За IMDb тут 7.8, і це якраз той випадок, коли музичний фільм бере не масштабом, а живою енергією. Настрій після перегляду — легкий, теплий і дуже міський.