Найсильніше в «Імена в мармурі» — не батальні сцени, а відчуття, як історія раптом вривається в юність і змушує дорослішати за кілька днів. Фільм Elmo Nüganen переносить у 1918–1920 роки, коли естонські студенти опиняються по різні боки великого і болючого вибору. Тут війна показана не лише як лінія фронту, а як зіткнення переконань: національна ідея, товариськість, страх, сумніви й спокуса іншої правди. Саме через це стрічка працює не як суха історична реконструкція, а як дуже людська драма з мелодраматичними нотами.
У кадрі — молоді обличчя Priit Võigemast, Indrek Sammul, Hele Kõrve, Alo Kõrve та Ott Aardam, і завдяки їм події не здаються музейними. Відчувається крихкість часу, коли романтичні мрії ще не зникли, але вже поступаються місцем втратам і відповідальності. Естонсько-фінський фільм 2002 року не поспішає з висновками й не ділить усе на просте «свої» та «чужі». Залишається стриманий, трохи гіркий настрій пам’яті — про вибір, який переживає довше за людей.