Найсильніше в «Епохи» — відчуття часу, який раптом стискається до однієї доби й водночас тягнеться довше за роки. Літо 1999-го, передчуття нового тисячоліття, юнацька незграбність і гостра потреба бути побаченим — Goran Stolevski ловить ці стани майже фізично. Головний герой, 17-річний австралієць сербського походження, який займається бальними танцями, випадково опиняється поруч із старшим братом друга, і між ними виникає зв’язок, що не вкладається в рамки випадкової зустрічі. Тут багато мовчання, поглядів, пауз, у яких важить більше, ніж у довгих поясненнях. Elias Anton грає дуже точно: без надриву, але з тією внутрішньою крихкістю, яку неможливо підробити. Австралійський фільм 2022 року працює не гучними подіями, а інтонацією — як спогад, що повертається через запах, музику чи світло вікна. Це мелодрама без солодкавості й драма без зайвого тиску, з дорослим рейтингом 18+ не заради провокації, а через чесність почуттів. Після нього лишається тихий, трохи щемкий настрій.