Найсильніше в Birdy — не війна як така, а те, як вона ламає людину вже після повернення додому. Алан Паркер будує цю історію навколо двох друзів, і в ній болить не лише пережите у В’єтнамі, а й дивна, майже дитяча одержимість свободою, яка раптом набуває тривожних обрисів. Один із них замикається у власному світі й марить птахами, інший намагається достукатися до того, кого знав раніше. Саме в цих сценах фільм працює найточніше — через мовчання, уривки спогадів, нервову близькість і відчуття, що психіка вже не витримує реальності.
Matthew Modine і Nicolas Cage грають так, що між їхніми героями відчувається давня дружба, образа, безпорадність і впертість. Це не героїчне військове кіно, а гірка драма про травму, втечу від себе і крихкість людського розуму. Стрічка 1984 року досі не виглядає безпечною чи зручною для перегляду — вона колюча, місцями тиха, але дуже жива. Після неї лишається важкий, задумливий настрій із присмаком самотності.