Найцікавіше в «Закоханих з палацу» — не сама історія повернення коханої, а те, як почуття тут виглядає майже як ритуал. Це короткометражка 2020 року, знята Меттью Марком Гантером у США, і в її компактному форматі немає нічого зайвого: лише чоловік, його туга і спроба знову наблизити до себе ту, за ким він сумує. Через прості, але дуже особисті жести стрічка говорить про любов без гучних декларацій. Гантер не лише поставив фільм, а й сам зіграв одну з ролей; поруч із ним — Audrey O'Bryon, і саме на взаємодії цих двох тримається вся емоційна вага історії. Тут важливі не повороти, а інтонація, погляд, відчуття близькості, яке то з’являється, то вислизає. «Lover of the Palace» працює як короткий емоційний імпульс: стриманий, трохи химерний і дуже зосереджений на переживанні втрати та ніжності. Після перегляду залишається тихий, мрійливий настрій із легкою меланхолією.
