Найцікавіше в «Робін та Меріен» те, що легенда тут уже втомилася від самої себе. Робін Гуд повертається з Хрестових походів не переможцем із балад, а чоловіком, який запізнився на власну молодість. І саме в цьому зсуві — вся сила фільму Річарда Лестера. Замість звичної романтики про героїчні подвиги тут гіркувата, дуже людяна історія про час, що минає, про кохання, яке не зникло, але давно перестало бути безтурботним.
Шон Коннері грає Робіна з втомою в очах і впертістю, яка ще не дає йому здатися. Одрі Гепберн у ролі Меріен додає стрічці тихої гідності й тепла — між ними відчувається не казка, а прожите життя. Поруч із ними Роберт Шоу, Річард Гарріс і Нікол Вільямсон роблять цей світ жорсткішим, приземленішим, без прикрас. Тут є і пригодницький рух, і поєдинки, але важливіше інше: як звучить зустріч двох людей, які пам’ятають одне одного зовсім іншими.
Фільм 1976 року дивиться як меланхолійна балада про славу, втрати й останню спробу повернути щось справжнє. Настрій після нього — тихий, сумний і напрочуд ніжний.