Найцікавіше в «Манку» — не сам факт роботи над сценарієм «Громадянина Кейна», а те, як Девід Фінчер перетворює цей процес на нервовий портрет людини, яка одночасно блискуче мислить і повільно руйнує себе. Герман Манкевич тут не бронзовий геній, а в’їдливий, виснажений, часто нестерпний автор, що озирається на Голлівуд 1930-х із похмурою ясністю. Чорно-біла картинка, ритм діалогів, різкі переходи між спогадами й теперішнім моментом — усе працює на відчуття старого студійного кіно, але без музейного пилу.
Gary Oldman грає Манка з такою втомою в голосі й отруйною дотепністю, що від нього важко відвести погляд. Amanda Seyfried додає стрічці легкості й внутрішнього світла, а Lily Collins, Tom Pelphrey та Arliss Howard точно тримають другий план. Це біографічна драма не про красиву легенду, а про ціну таланту, владу студій, образи, амбіції й право на авторство. IMDb 6.8 тут радше натяк на непростий характер фільму: він неквапливий, колючий і дуже розмовний. Після перегляду лишається гіркуватий, елегантний настрій із присмаком старого Голлівуду.