Ідея «повернути» Дженіс Джоплін і Джона Леннона звучить як чисте божевілля — і саме на цьому божевіллі тримається весь шарм «Яніс і Джон». Семюель Беншетрі знімає не гучну буфонаду, а трохи розхристану, трохи меланхолійну комедію про людей, які хапаються за чужі мрії, коли власне життя починає сипатися. Страховий агент, родич-хіпі, дивний план із грошима й легендами рок-музики — з цього виростає історія, де абсурд весь час ходить поруч із ніжністю.
Франсуа Клюзе грає з тією нервовою точністю, яка робить навіть незграбні вчинки зрозумілими, а Сергі Лопес додає фільму живої непередбачуваності. У кадрі також з’являються Марі Трентіньян, Крістофер Ламберт і Жан-Луї Трентіньян, і ця компанія добре відчуває тон стрічки: тут смішне не відділяється від сумного товстою лінією. Франко-іспанський фільм 2003 року працює не як класична комедія положень, а як химерна витівка про самообман, ностальгію і відчайдушне бажання все якось владнати. Після перегляду лишається легкий, іронічний настрій із присмаком смутку.