Найцікавіше тут — як придворна дипломатія легко перетворюється на пастку, де кожен погляд і кожне слово можуть зіпсувати життя. «Анжеліка і король» Бернара Бордері, знятий у 1966 році у співпраці Франції, Італії та Західної Німеччини, занурює в розкішний і водночас отруйний світ двору Людовіка XIV. Анжеліка у виконанні Michèle Mercier знову опиняється там, де почуття, репутація і політичний розрахунок небезпечно переплітаються. Цього разу король доручає їй делікатну місію, пов’язану з перським послом, і саме з цього починається ланцюг чуток, підозр і принизливих натяків.
У стрічці багато того, за що й пам’ятають серію: пишні костюми, церемонний блиск, інтриги в коридорах влади й мелодраматичний нерв, який не дає звести все лише до історичного антуражу. Поруч із Michèle Mercier з’являються Robert Hossein, Jean Rochefort, Jacques Toja та Sami Frey, і кожен додає сценам потрібної ваги. Це кіно про владу над чужими долями, про ціну жіночої свободи при дворі й про те, як швидко правда губиться серед пліток. Настрій у фільму чуттєвий, урочистий і трохи гіркий.