Буря тут не просто фон, а майже окремий персонаж: саме в цій нервовій, трохи химерній атмосфері «Шляхетний венеціанець» запускає свою комедію помилок, примх і подружніх тріщин. Флавіо Могеріні знімає історію так, ніби глядач підглядає за світом, де шляхетність давно втратила урочистий блиск і перетворилася на кумедну маску. Марчелло Мастроянні в ролі маркіза Луки Марії Сбріссона працює не гучними жестами, а інтонацією, розгубленістю, дрібними реакціями — і саме це робить героя живим. Поруч Клаудія Морі додає стрічці гостроти й внутрішнього руху, а другорядні ролі Ліно Тоффоло, Анни Мізероккі та Флори Карабелли влучно підтримують цей трохи абсурдний, трохи меланхолійний ритм. Фільм 1976 року не поспішає, зате вміє смішити з легкою гіркотою, без надриву й фарсу заради самого фарсу. Це італійська комедія, в якій за ексцентричністю відчуваються самотність, ревнощі й втома від красивих ролей. Після перегляду лишається настрій іронічний, примхливий і трохи вітряний, як вечір перед зливою у Венеції.