Найнеприємніше в «Ляльках» — не сам будинок посеред бурі, а відчуття, що за скляними очима і порцеляновими посмішками хтось уважно стежить. Стюарт Гордон у фільмі 1986 року грає не лише на страху перед темрявою, а й на дитячій тривозі, яку дорослі давно навчилися маскувати. До віддаленого маєтку заносить сім’ю з трьох людей, а згодом і випадкових гостей; господарі, літня пара, приймають їх надто люб’язно, щоб це не насторожувало. Далі кожен крок коридорами, кожен погляд на полицю з іграшками стає важливим.
У кадрі чудово працює стара школа жахів: практичні ефекти, жива фактура ляльок, скрип дерева, блискавки за вікнами. Guy Rolfe і Hilary Mason додають цій історії дивної казковості, а Carrie Lorraine приносить у неї крихку людяність, без якої все перетворилося б просто на атракціон. IMDb дає стрічці 6.3, і це чесний показник для химерного, трохи готичного, місцями жорсткого фільму з віковим обмеженням 18+. Після перегляду лишається настрій нічного кошмару, який чомусь не хочеться забувати.