Найсмішніше тут те, як людина з бездоганними манерами раптом починає мислити категоріями вироків і статей. «Мажордом» Жана Деланнуа грає саме на цьому контрасті: камердинер Леопольд, який служить генеральному адвокатові де Ройссаку, настільки занурюється в кримінальний кодекс, що під час відпустки приміряє на себе роль судді у дивному «суді середини». Ідея звучить майже абсурдно, але в цій французько-італійській комедії 1965 року вона працює напрочуд легко. Paul Meurisse веде фільм із сухуватою, точною інтонацією, а Geneviève Page, Paul Hubschmid, Micheline Luccioni та Lutz Gabor додають потрібного руху й характерів. Тут багато не гучного фарсу, а саме гри в статус, правила й людську самовпевненість, коли службова дисципліна раптом починає керувати приватним життям. IMDb дає стрічці 6.3, і це кіно справді цікаве не вибриками, а тональністю: іронічне, трохи старомодне в хорошому сенсі, з відчуттям легкої театральності. Після перегляду лишається дотепний, м’який настрій.