Найнеприємніше тут навіть не саме чудовисько, а звук, який приходить раніше за нього. «Виття Банши» грає саме на цьому відчутті: ти ще нічого не бачиш, але вже розумієш, що біда поруч. У фільмі Стівена С. Міллера давній артефакт, піднятий із землі, запускає ланцюг смертей, і небезпека виявляється майже невловимою — вона в крику, що буквально ламає кістки. Для горору це сильний хід: загроза не просто нападає, вона вдаряє через саме сприйняття.
У кадрі — археологічне тло, університетське середовище і відчуття старого прокляття, яке раптово вривається в сучасність. Лорен Голлі додає історії зібраності, а поява Ленса Генріксена одразу задає знайомий жанровий нерв. Так, IMDb у стрічки скромний — 3.8, але в таких фільмах часто шукаєш не ідеальність, а конкретний настрій і кілька влучних моторошних ідей. «Scream of the Banshee» саме про це: про крик, від якого не сховаєшся, і про страх, що наростає хвилями. Настрій тут похмурий, різкий і трохи хижий.