Найсильніше тут працює не масштаб біблійної історії, а інтонація — темрява, дитячий голос і старий, який відповідає на страх спокійно, майже пошепки. «Буття: Створення і Потоп» Ерманно Ольмі знятий так, ніби це не екранізація знайомого тексту, а давнє видіння, що поволі набуває форми зі світла, пилу й тиші. У кадрі багато простору, облич і пауз, тому пригодницький та історичний шар не затьмарює головного: відчуття першопочатку, коли кожне слово звучить вагомо. Omero Antonutti і Paul Scofield додають стрічці особливої серйозності — без театрального пафосу, зате з внутрішньою силою. Це фентезі в незвичному сенсі: не про диво як атракціон, а про диво як спосіб дивитися на світ. Фільм 1994 року, створений Італією та Німеччиною, не поспішає й не заграє з глядачем, зате пропонує рідкісний ритм — зосереджений, майже медитативний. Після перегляду лишається настрій тихої урочистості й задумливої темряви перед світанком.