Найцікавіше в «Експедиції у пекло» — відчуття, ніби тебе одразу кидають у чужий, замкнений простір, де кожен рух має вагу, а тиша звучить не менш загрозливо, ніж будь-яка дія. Для короткометражки це особливо помітно: Jacky Ido не розтягує матеріал, а працює різко, майже нервово, залишаючи глядача сам на сам із напругою моменту. Французька стрічка 2005 року існує на межі фізичного випробування й внутрішнього зламу, і саме в цій стислій формі вона б’є точніше, ніж багато повнометражних робіт. У кадрі фактично вся увага тримається на Benjamin Rolland, тож сприйняття будується через присутність однієї людини, її реакції, ритм, погляд. Через це фільм відчувається дуже близьким, майже незручним у своїй прямоті. «Descente en Enfer» не намагається пояснити зайве — він працює через атмосферу, монтаж і нерв. Після перегляду лишається густий, тривожний настрій із присмаком клаустрофобії.