Найцікавіше в «Артур і мініпути» — відчуття дитячого погляду на світ, де звичайний двір, старий будинок і родинні розмови раптом набувають масштабу великої пригоди. Люк Бессон будує цю історію не на гучних поворотах, а на живій фантазії, через яку реальність постійно ніби зсувається вбік і відкриває щось химерне та крихке. У кадрі є та сама м’яка казковість, яку добре тримає присутність Мії Ферроу, а Фредді Гаймор додає всьому щирості й трохи впертої дитячої серйозності. Попри заявлений документальний жанр у вихідних даних, сама стрічка сприймається як сімейна пригода з виразним авторським почерком Бессона: тут важливі не лише події, а й інтонація, дрібні емоції, відчуття небезпеки й захоплення, що існують поруч. IMDb-рейтинг 5.8 чесно натякає: це кіно не про бездоганність, а про настрій і уяву. Дивитися його варто саме заради цього відчуття — легкого, трохи наївного, але теплого й мрійливого.