Найцікавіше в «Адамі» — не романтична лінія сама по собі, а те, як дрібні щоденні непорозуміння раптом стають головною драмою двох людей. Макс Маєр знімає цю історію дуже близько до героїв: без надриву, без солодкавості, з уважністю до пауз, поглядів і незручних моментів, які тут важать більше за гучні зізнання. Адам — самотній чоловік із синдромом Аспергера, який живе за чіткими правилами й важко зчитує чужі емоції. Поява сусідки Бет змінює його звичний ритм, але стрічка не робить із цього казку про «виправлення» чи просте зближення.
Hugh Dancy грає тонко й стримано, без карикатурності, а Rose Byrne додає тепла й живої невпевненості. Поруч із ними добре працюють Peter Gallagher, Amy Irving і Frankie Faison, завдяки чому особиста історія не замикається лише на двох персонажах. Це кіно балансує між мелодрамою, тихою комедією і дуже людською драмою, де важливі не ефектні повороти, а крихкі спроби зрозуміти одне одного. Після перегляду лишається м’який, трохи сумний і дуже щирий настрій.