У «Кохання й аеробіка» 1984-й пульсує буквально в кожному русі: неонові тренування, телевізійні амбіції, спортивний азарт і відчуття, що особисте життя ось-ось зіб’ється з ритму. Саманта, мати-одиначка, кидає роботу й відкриває власну студію аеробіки, але дуже швидко її мрія впирається не лише в конкуренцію, а й у жорсткі правила гри, де на кону вже не просто кар’єра. Найяскравіше тут працює конфлікт між самостійністю та близькістю: поки героїня пробиває собі шлях до ролі телевізійної інструкторки, її стосунки зі Стівом, футболістом, проходять перевірку на витривалість не гіршу за танцювальний марафон. Lawrence Dane знімає це як мелодраму з дуже тілесною, майже сценічною енергією — через рух, погляди, суперництво і втому. Cynthia Dale додає Саманті впертості й вразливості, завдяки чому історія не зводиться до спортивного антуражу. У підсумку це кіно з присмаком відеоепохи, де романтика й боротьба за себе йдуть поруч. Настрій у стрічки бадьорий, трохи ностальгійний і з легким драматичним нервом.