Найцікавіше тут не сама кримінальна історія, а розмова про те, чому вона має виглядати боляче правдиво. «Три дев'ятки» 2016 року подано як короткометражний документальний погляд на роботу Джона Гіллкоута — режисера, для якого бруд вулиць, нерв акторів і відчуття реальної небезпеки важать не менше за сюжетні ходи. У кадрі й за кадром звучать думки самого Гіллкоута та акторів: Чіветела Еджіофора, Кліфтона Коллінза-молодшого, а також інших учасників команди, які пояснюють, як народжується ця жорстка достовірність. Цікаво слухати, як вони говорять не про ефектність, а про фактуру — про те, чому світ фільму має дихати справжнім містом, потом, страхом і виснаженням. Навіть у короткому форматі ця річ працює як точне доповнення до повнометражної стрічки: дає відчути режисерський підхід і уважність до деталей, які глядач зазвичай сприймає інтуїтивно. Настрій тут зібраний, похмурий і дуже приземлений.